Поширена і Коротка редакції Прологу суттєво відрізняються саме українськими статтями, до того ж житія наших святих у них не ідентичні, що свідчить про роботу різних і різночасових груп книжників. Сьогодні більшість дослідників схиляються до того, аби вважати первинною саме Поширену редакцію Прологу, хоча дискусії все ще тривають.

Пролог для мешканців українських теренів був надважливим. Набути таку книгу до дому фактично означало отримати цілий світ, благочестиве читання на кожен день. Особливо, якщо у домі вже була Свята Євангелія, яка здебільшого поширювалась у вигляді Апракоса – Богослужбової Євангелії, пристосованої для щоденного читання.

У наступні століття в різних місцевостях як Литовсько-Руської землі, так і Московії, створювали нові редакції Прологу. Зауважимо, що цей багатющий і складний матеріал на сьогодні ще дуже погано опрацьований дослідниками. Утім, уже можна говорити про існування декількох варіантів т. зв. Новогрудівської редакції Прологу, яка є переробкою, притаманною тільки Великому князівству Литовському, і свідчить про потужний літературний процес у Київській і всієї Русі митрополії XV–XVI ст. (ба, навіть, більш раннього часу), як етап безперервного процесу розвитку традицій часів Київської держави і безпосередня основа духовного розквіту України XVII – початку XVIII ст. На жаль, і сьогодні про літературу цієї доби обмаль знають навіть спеціалісти, пам’ятки досі вперто ігнорують при створенні загальних монографічних досліджень з історії української літератури, де прологи, зазвичай, відносять до перекладної літератури.

Ще одним вагомим етапом створення проложних редакцій на новій основі було засвоєння на українських теренах т. зв. Стишного прологу. Формально ця збірка відрізняється від звичайного тільки наявністю перед кожною статтею одного чи декількох віршів на зразок тропарів. Та насправді він є іншою грецькою підбіркою, відмінною від основи, на якій забазовані вищезгадані редакції, і зі своєю літературною історією. Ця редакція виникла у Візантії у XII ст., і прийшла на українські землі через Болгарію і Сербію у XV ст., коли престол Київської митрополії посідав учень свт. Євфимія Тирновського – Григорій Цамвлак. Стишний пролог швидко поширився на всіх східнослов’янських теренах й був підданий серйозному редагуванню, в результаті чого з’явилися різноманітні його регіональні варіанти.

У Литовсько-Руській державі з’явилась власна редакція Стишного прологу, яка, зокрема акумулювала в собі житія преподобних отців Печерських та інших святих, які вшановувалися тут. М. Чистякова, на разі, виявила 15 списків цієї редакції, що свідчить про її велику популярність. На її основі, в свою чергу, створено наступні редакції XVI–XVII ст.

Наостанок відмітимо, що окремі короткі житія знаходяться не тільки у списках Прологів, а й цілої низки різноманітних збірників. Ці тексти й до тепер здебільшого не вивчені.

Ірина Жиленко

Іл. 1 Збірник коротких житій (ІР НБУВ Ф.302 № 30)