У далекому XVII столітті, десь між Бахчисараєм і Ісфаганом, народжувалася зброя з місією – тримати рівновагу у великій політичній грі, де вирішувалося, хто матиме владу над півднем Європи, а хто зникне з мапи.

Цей клинок дійшов до наших часів, і ми маємо змогу роздивитися його зблизька на виставці “Мазепа. Стратегія європейської України” у Національному заповіднику “Києво-Печерська лавра”. Це славнозвісна “шабля Сагіба Ґерея” – представника правлячого роду володарів Криму, нащадків Чингісхана.

Ця зброя – одне з матеріальних свідчень того, як у складному політичному ландшафті формувалася козацька держава, для якої союз із Кримом був не випадковим, а стратегічно необхідним. Більше про унікальний експонат нам розповів кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Скарбниці НМІУ Олексій Савченко.

Іранський клинок, турецьке руків’я і кримський султан

Шабля типу “шамшир” має легкий, вигнутий клинок, ідеальний для швидких ударів з коня.

Її виготовив Асадоллаг з Ісфагана – іранський майстер, чиє ім’я викарбуване на клинку поруч з інкрустованим золотом написом: “Сагіб Ґерей Султан – його (клинка) власник”. Руків'я, стилізоване у формі голови хижого птаха, належить до типу “карабеля”, поширеного у тогочасній Османській імперії та Речі Посполитій.

Цією зброєю вірогідно володів один з найближчих родичів правителя Кримського ханату, що носили титул “султан”: калга-султан чи нуреддін – перші спадкоємці престолу. Тобто, ключові фігури у військових походах та політичних союзах, переговорах і кампаніях на теренах, де зустрічалися Османська імперія, московія, Річ Посполита й українська козацька держава.

Крим як політичний центр XVII століття

Історія цієї шаблі – це історія втраченого політичного союзу. Адже Кримський ханат, на відміну від уявлень, які залишилися нам із радянських підручників, був не провінцією Османської імперії, а васальною, але самостійною у багатьох сферах державою – з власною армією, економікою, династією і міжнародними зв’язками.

У XVII столітті Бахчисарай важливим політичним і військовим центром, який мав давні дипломатичні відносини з Європейськими та Азійськими володарями. Саме тому Богдан Хмельницький у 1648 році звернувся по підтримку до Іслама III Ґерая, й отримав її.

Кримський хан був добре обізнаний у реаліях Гетьманщини. За свідченням козацьких літописців він навіть знав “козацьку”, себто українську, мову. Хмельницький також вірогідно володів тогочасною кримськотатарською чи турецькою мовою, як і “східним” дипломатичним етикетом, якого міг навчитись перебуваючи у турецькому полоні. Тож обидва цих лідери не потребували перекладачів та розуміли одне одного не лише політично, але й культурно. Бахчисарай був не лише партнером, а гарантом угод з козаками інших володарів – стороною, яку визнавали в Європі, зокрема Річ Посполита.

“Шабла Сагіба Ґерая” репрезентує собою мілітарну та політичну культуру Кримського ханату, взаємини з яким демонструють послідовну політичну логіку українських гетьманів. У Конституції Пилипа Орлика 1710 року чорним по білому зазначено: “дружба необхідна з Кримською державою…”. Гетьманщина потребувала партнера, якого визнавали європейські монархи. 

Кримський ханат був саме такою силою, поки у 1783 році не став жертвою тієї ж імперії, що незабаром поглинула й Річ Посполиту, й Гетьманщину. Це стало прикладом того, як за роз'єднаність колишнім союзникам довелося поплатитися волею своїх народів.

Музей як зустріч із минулим

Сьогодні ця шабля – одна з небагатьох уцілілих оригінальних бойових реліквій ханської доби. Вона зберігалася у Бахчисараї, а згодом – у Національному музеї історії України. 

На виставці “Мазепа. Стратегія європейської України” клинок експонується  серед артефактів, що показують нам циклічність історії й те, як Україна вела свою гру “на рівних”. Була важливою частиною міжнародних союзів та дипломатичних відносин.

Зараз настала інша епоха, але вибір партнерів, союзів і цінностей залишився не менш важливим. Як і пам’ять про те, що шаблі носили не лише козаки, і що політична вага вимірюється не географією, а суб’єктністю.