«На згадку про Києво-Печерську лавру»

Сьогодні представляємо добірку фотографій «Давній Печерськ поза мурами Лаври». Завдяки старовинним фотографіям пройдемося лаврськими околицями та оглянемо найцікавіші пам’ятки, що були тут на початку ХХ ст.

Нашу фотоподорож почнемо від двох колишніх парафіяльних храмів Печерського містечка, що примикають до південно-західної частини Лаври, – це барокові церкви, побудовані коштом київського полковника Костянтина Мокієвського, родича гетьмана І. Мазепи, – в ім’я Прп. Феодосія Печерського 1698–1700 рр. (іл. 1) та Воскресіння Христового 1698 р. (іл. 3). Обидві зазнали суттєвих руйнацій і втратили своє внутрішнє оздоблення в середині ХХ ст. Лише старі фотографії дають змогу дізнатись, який вигляд мали їхні інтер’єри сто років тому (іл. 2 та 4). З 1992 р. Феодосіївська церква належить Ставропігійному Свято-Феодосіївському чоловічому монастирю (ПЦУ), а Воскресенська 1991 р. була передана громаді УПЦ, до якої увійшли ветерани та члени родин загиблих на війні в Афганістані, через що має неофіційну назву «Афганська».

Якщо від Феодосіївської церкви попрямувати вулицею Цитадельною на захід, то можна потрапити на давню Печерську торговельну площу (район нинішнього Печерського ринку). Тут стояла побудована у 1837–1839 рр. парафіяльна Ольгинська церква (іл. 5). Після закриття Лаври, на рубежі 1920–1930-х рр., вона слугувала притулком для частини печерської братії. Розібрана у 1935 р.

За кількасот метрів на північ від неї, на розі вулиць Московської і Рибальської, і тепер стоїть церква Введення Богородиці до храму. Будинок, в якому розміщена церква, попервах був житловим. Його спорудили на початку ХІХ ст. в стилі ампір для голови київського магістрату Георгія Рибальського (саме на його честь названо вулицю). У 1870-х рр. капітанська вдова Мотрона Єгорова придбала будинок разом із сусідніми спорудами та влаштувала храм для жіночої громади, який з 1901 р. стали називати Свято-Введенським монастирем. За радянських часів обитель двічі закривали і було відновлено в 1990-ті рр., але вже як чоловічий монастир. На фотографії можна також побачити зруйновану в 1936 р. монастирську дзвіницю (іл. 6).

Повернувши від Введенського монастиря на північний схід, на вулиці Михайла Омеляновича-Павленка оминаємо будівлю Національної академії аграрних наук. Це – єдине нагадування про колись славетний печерський іподром, що проіснував до 1965 р. У корпусі, збудованому в 1915–1916 рр., раніше містились каси тоталізатора, ресторан, зала для урочистостей, а з внутрішнього боку було прилаштовано криту двоярусну трибуну для 4 тисяч глядачів (іл. 7).

Вулиця Омеляновича-Павленка за кількасот метрів завершується площею Слави. Праворуч проглядають лаврські пам’ятки, а прямо перед нами – будівля Київського палацу дітей та юнацтва. На його місці протягом двох з половиною століть височіла одна з найгарніших барокових споруд Києва – собор «Великий Микола». Збудовано коштом гетмана Івана Мазепи у 1690–1694 рр. як головний храм Микільського монастиря. 1831 р. собор став гарнізонним і отримав назву Військово-Микільський. Знищено у 1934 р. (іл. 8)

Під собором, у бік Дніпра, починається місцевість, відома як урочище Аскольдова могила. Пов’язують з легендою про вбивство Аскольда і Діра. Не пізніше XV ст. тут виник Микільський Пустинний монастир. У 1715 р. обитель розбудували на пагорбі вище, ця ж територія стала кладовищем – спочатку монастирським, а з 1786 р. – загальноміським (іл. 9). У 1935 р. цвинтар ліквідували. До нашого часу збереглася невелика ампірна церква, збудована за проектом архітектора А. Меленського 1809 р. Після ліквідації кладовища тут облаштовано парковий павільйон. 1992 р. храм передано релігійній громаді УГКЦ.

На Дніпрі під Аскольдовою могилою 1853 р. з’явився перший капітальний міст через Дніпро – Микільський ланцюговий, що проіснував до 1920 р. Його загальна довжина становила 776 м, ширина – 16 м (іл. 10).

Вище вже згадувалося про перенесення Микільського монастиря з Аскольдової могили. У 1715 р. на теперішній вулиці Івана Мазепи, трохи на північ від Великого Миколи, збудували церкву, яку одразу ж почали називати Малою Микільською. У 1843 р. біля неї спорудили дзвіницю (іл. 11). У 1930-ті рр. монастирський комплекс зруйновано.

Досить своєрідним символом свого часу став пам’ятник Василю Кочубею та Івану Іскрі, що поховані у Києво-Печерській лаврі (іл. 12). Зважаючи на свій відверто політичний зміст, пам’ятник простояв дуже недовго (1909–1917). Але п’єдестал від нього є й понині – у 1923 р. на ньому встановили гармату.

Наступного тижня в проєкті «На згадку про Києво-Печерську лавру» ви зможете побачити старовинні фотографії з серії «Церковно- та священнослужителі на лаврській фотографії».

Відкриваймо разом перлини музейної колекції Заповідника! А далі буде ще цікавіше…

#музейзафіліжанкоюкави, #museumcoffeebreak, #museumteabreak, #MuseumFromHome