Інженерний комплекс підпірної стіни Дебоскета

Інженерний комплекс стіни Дебоскета включає підпірну стіну, її огорожу, сходи та дві ротонди в стилі ампір – восьмигранні одноповерхові цегляні будівлі з купольним завершенням (іл. 1). Він відіграє ключову роль у формуванні та збереженні ландшафту Нижньої лаври та утриманні від зсувів Ближньопечерного пагорбу. Сама стіна здебільшого зберегла первісний вигляд – це цегляна потинькована Г-подібна, складна в плані споруда з п’ятьма потужними контрфорсними виступами (іл. 2). Загальна довжина стіни в умовно розгорнутому вигляді – 133 м, висота – від 6 м до 18 м залежно від перепаду рельєфу.

Перші згадки щодо заходів з укріплення Ближньопечерного схилу із застосуванням дерев’яних конструкцій сягають початку ХVІІ ст. Вплив поверхневих і ґрунтових вод призводив до деформації цих конструкцій і необхідності постійної їх заміни. Роботи з вертикального планування території та відведення джерельних вод, проведені 1685 р., загалом не вирішили проблему і не зупинили розвиток зсувних процесів, які загрожували руйнуванням лабіринтів Ближніх печер. Тому 1749 р. під керівництвом інженер-полковника Д. Дебоскета було розроблено три варіанти проєктних рішень мурованих укріплень південного схилу Ближньопечерного пагорба. Східна частина останнього на той час, ймовірно, вже мала укріплення, а у 1770-х рр. вони були змуровані на інших ділянках. Нарешті, у середині 1780-х рр. на основі одного з варіантів проєктних рішень Д. Дебоскета, постала підпірна стіна з чергуванням зовнішніх і внутрішніх контрфорсів із влаштованою на ній огорожею – цегляними колонками з базами та капітелями, з’єднаними дерев’яною балюстрадою. У 1786–93 рр. проєкт завершено зведенням двох ампірних ротонд – на південно-східному наріжжі підпірної стіни та на захід від неї (іл. 3).

Загалом, з кінця ХVІІІ ст. на стіні Дебоскета проводяться перебудови та ремонтні роботи, частота та регулярність яких визначається історичними обставинами та необхідністю відведення атмосферних та ґрунтових вод. У 1912–1914 рр. під наглядом архітектора Є. Єрмакова вздовж споруди замість дерев’яних відповідно до конфігурації стіни влаштовано гранітні сходи (іл. 4).

У 1941–1943 рр. інженерний комплекс зазнав руйнувань і був відновлений у 1950-х рр. Ремонтно-реставраційні роботи велися у 1995–1997, 2002–2008 та 2014 рр. Під час інженерно-геологічних досліджень 2011 р., які підтвердили різночасовість будівництва ділянок стіни Дебоскета, проводився й археологічний нагляд. У трьох шурфах із західного боку стіни на глибині 3,4 м від сучасної поверхні виявлені та обстежені її підмурки з жовто-сірої “лаврської” цегли XVIII ст. (іл. 5). Знайдені фрагменти цегли XVIII ст. та ранішої червоно-коричневої канельованої цегли, поодинокі фрагменти кераміки XVII–XVIII ст. і скляних пляшок XVIII ст. (іл. 6). Інструментальними дослідженнями 2013 р. уточнено конструкційні особливості споруди (опосередковано підтверджено наявність внутрішніх контрфорсів) та з’ясовано причини її замокання. У шурфі з внутрішнього боку об’єкту вивчено обріз фундаментів муру, кладка якого з жовто-сірої та рожевої цегли простежена на три яруси. Тоді ж підтверджено, що він споруджений на місці більш ранньої підпірної стіни, будівельні матеріали якої використовували при зведенні підпірної стіни Дебоскета.

Ілюстрації
Іл. 1. Інженерний комплекс стіни Дебоскета. Загальний вигляд.
Іл. 2. План стіни Дебоскета.
Іл. 3. Ротонда на підпірному мурі.
Іл. 4. Підпірна стіна із гранітними сходами. Сучасний вигляд.
Іл. 5. Схема розташування шурфів під стіною Дебоскета (розкопки С. Балакіна, 2011 р.)
Іл. 6. Загальний вигляд та скляні вироби з шурфу № 2 (розкопки С. Балакіна, 2011 р.)