Вкладники Києво-Печерської лаври в ризничних описах

Шановні друзі! Про вкладників Києво-Печерської лаври можна говорити багато і цікаво. Пропонуємо до вашої уваги перший сюжет нашої щомісячної рубрики з цієї теми:

Будувати храми, вкладати до ризниць богослужбові предмети, робити грошові пожертви – практики, характерні для ранньомодерної релігійної культури. Дар виступав засобом демонстрації віри, турботи про потойбічну долю душі, гарантією молитовного поминання, водночас репрезентував соціальний статус, духовну і світську владу дарителя. Чи не найтісніші взаємозв’язки з монастирем складалися в жертводавців, що вкладали богослужбове начиння до ризниць храмів. Тут кожна річ не була «випадковою», а її дарування часто супроводжувалося перемовинами потенційного вкладника з обителлю, враховувалися не лише його бажання, а й потреби монастиря. Вкладники Києво-Печерської лаври відомі насамперед завдяки збереженим богослужбовим предметам, які вивчають та експонують як пам’ятки культурного надбання. Важливо, що відомості про благодійників зафіксовано у ризничних описах лаврських храмів.

Ризничні описи – це перелік всього богослужбового начиння храму з короткою чи більш детальною характеристикою кожного предмета, часто з відомостями про жертводавців, укладені окремо або як частина повного опису майна монастиря. Описи ризниць храмів Києво-Печерської лаври збереглися досить добре, чи не найкраще з-поміж інших монастирів Києва. У цьому контексті варто зазначити книги з Успенського собору. Переважна їх більшість нині є складовою фондової колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Записи про вкладників в ризничних описах різняться наповненістю, можуть містити ім’я, прізвище, титул, посаду, соціальний стан та ін.; бути внесеними до характеристики предмета або ж вписаними в окрему колонку.

Інформацію про одного і того ж вкладника в різних ризничних описах подавали не обов’язково однаково. Наведемо приклад чи не найцікавішої метаморфози, пов’язаної з фіксацією даних про Івана Мазепу. Подарований гетьманом срібний золочений потир з дорогоцінним камінням і фініфтевими медальйонами до приділа Іоанна Богослова в Успенському соборі можна простежити з першого відомого опису ризниці (1739). Проте ім’я вкладника вказано лише у 1758 році: «Потиръ срɛбранной вызолочɛной Мазɛпїя(н)ской». В описі 1767 року зазначено: «Потиръ сребрянной визолоченной данно(й) о(т) мазепи», а 1778 року його відмічено як «Укладъ Мазɛпы». Перший запис про срібну шестипроменеву звіздицю, виявлено в описі Успенського собору 1763 року: «Звɛзда шɛстогранная мазɛпы(н)ская». А про срібну з позолотою фляжку – лише в описі 1778 р.: «укладъ Мазɛпы». Відсутність імені гетьмана-вкладника у ранніх ризничних описах і поява в пізніших пов’язані з поступовим «відновленням» пам’яті про Івана Мазепу.

Ризничні описи засвідчують, що за кожним наданим богослужбовим предметом стояв вкладник, який, жертвуючи, обирав місце, де буде творитися молитва за нього. Монастир брав на себе цей обов’язок. Вкладник, даруючи, демонстрував свої сакральні пріоритети, а монастир, фіксуючи дарувальника в ризничному описі, зберігав пам’ять, позначав межі свого впливу. Такий антропологічний ракурс сприйняття пам’яток сакрального мистецтва та аналізу інформації про них відкриває нові можливості для пізнання релігійних практик, соціальної та культурної історії.

Іл. 1. Ктиторська фреска «Дар Петра Могили» в церкві Спаса на Берестові

Іл. 2. Титульний аркуш опису ризниці Успенського собору 1739 р. (КПЛ-А-387)

Іл. 3. Титульний аркуш опису ризниці Успенського собору 1778 р. (КПЛ-А-1405)

Іл. 4. Аркуш із записами вкладників з опису ризниці Успенського собору 1778 р. (КПЛ-А-1405)

Іл. 5. Вклади в експозиції Музею історії Києво-Печерської лаври