Дорогі друзі! У рубриці «Духовна культура» ми продовжуємо ознайомлювати вас із новими науковими концепціями щодо історії знаменитих лаврських печер.

Прийнято вважати, що ранній Києво-Печерський монастир у своїй духовній традиції орієнтувався лише на Святу Гору Афон. Звідти ж зазвичай виводять і печерножительство у Київській лаврі. Саме на Афоні прийняв чернечий постриг засновник Києво-Печерського монастиря – прп. Антоній Печерський. Саме з Афона він «приніс благословення» на київські гори. Проте печери Київської лаври за своїм конструктивним вирішенням свідчать не про афонські, а про палестинські взірці. Ми вже торкалися цього питання у попередніх публікаціях в межах рубрики.

А тепер скажемо дещо нове і про витоки традиції пошанування саме нетлінних мощей у ранньому Києво-Печерському монастирі. Мощі свв. Отців Печерських, які здебільшого є нетлінними і досі перебувають у Дальніх та Ближніх печерах, є чи не найбільшою святинею Києво-Печерської лаври.

Проте на Святій Горі Афон не пошановували нетлінні мощі. Згідно зі студійською поховальною традицією, що знайшла своє виявлення на Святій Горі, за певний час після поховання кістки померлого ченця ексгумують і переносять до спеціальної усипальниці – кістниці. У деяких обителях кістки «сортують» за видами і складають окремо в пласких арочних нішах. За афонською традицією, якщо тіло померлого не повністю зотліває, й на кістках лишається плоть – це вважають недоброю ознакою, яка свідчить про недостатнє очищення душі померлого від гріхів, тому здійснюють перепоховання, а заупокійні молитви за померлого посилюють. Лише в поодиноких випадках за особливим заповітом ченця, його тіло не виймають з могили, лишаючи там «до Другого Пришестя».

Зовсім інша поховальна практика була в Києво-Печерському монастирі, де тіла спочилих ченців, яких ховали в печерах, не були призначені для перенесення в кістниці. Нині, як і раніше, ці тіла дуже часто є не лише оголеними кістками, а нетлінною плоттю. До того ж нетління мощей святих угодників Печерських здавна вважали ознакою святості. Про це, зокрема, свідчать давньоруські джерела, де наголошено на диві нетління тіла прп. Феодосія Печерського під час віднайдення його мощей. У ранній поховальній традиції Києво-Печерського монастиря навіть відомі випадки, коли для того, аби досягти нетління мощей деякі труни частково засипали піском. Такі давньоруські поховання відкрили під час археологічних досліджень у Ближніх печерах Київської лаври.

Тож традиція пошанування нетлінних мощей у наших печерах явно не афонська. Натомість, згідно з повідомленням давньоруського прочанина до Святої Землі ігумена Даниїла (початок ХІІ ст.), саме в Палестині нетлінні мощі свв. Отців сотнями (!) спочивали у поховальних комплексах найзнаменитіших тамтешніх монастирів. Ігумен Даниїл вказує на таку практику у лаврах Св. Євфимія, Св. Харитона, Св. Савви Освяченого тощо. Крім того, на шляху прочан до Йордану – в Іудейській пустелі височить Сорокаденна гора, чи Гора Спокуси, в одній з печер якої, що збереглася понині і є великою святинею, 40 днів постував Ісус Христос. Знаменно, що так само, як у печерах Київської лаври, у довгих рядах печер Сорокаденної гори у давнину спочивали нетлінні мощі свв. Отців – «на кам’яних ложах, з оберненими до неба обличчями». За Середньовіччя навіть вважали, що земля, взята з найбільших святилищ Палестини, має здатність припиняти розкладення тіл померлих. Тож з цією метою її привозили на деякі кладовища Європи.

Сказане вище знов навертає нас до думки не лише про афонські витоки історії раннього Києво-Печерського монастиря, для якого Свята Земля – Палестина стала найпершим і найважливішим взірцем наслідування.

Цю гіпотезу висунуто і обґрунтовано у книзі провідної наукової співробітниці науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини Національного Києво-Печерського заповідника, кандидатки історичних наук Мар’яни Нікітенко (див.: Нікітенко М. М. Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець Х – початок ХІІ ст.). – К., 2013. URL: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=7010).

Ілюстрації

1. Нетлінні мощі прп. Спиридона Проскурника (ХІІ ст.). Ближні печери Київської лаври.