Ідея Хреста у структурі печер Києво-Печерської лаври

Дорогі друзі! Сьогодні у рубриці «Духовна культура» ми продовжуємо ознайомлювати вас із новітніми концепціями  в дослідженні  печер Києво-Печерської лаври.

У попередніх публікаціях на сайті Заповідника ми вже звертали увагу на те, що структура печер Київської лаври не є хаотичною. Печери прокопано у визначеному напрямку – зі сходу на захід та з півдня на північ, тобто за рухом Сонця – «посолонь». Такий вектор містив ідею руху аскетів услід за Сонцем Правди – Христом. Цей рух, сповнений тілесної та духовної напруги, приводив подвижника до вершини духовного вдосконалення – його фактичного єднання з Богом. Тож, печера, яку прокопують, є «шляхом Сонця Правди – Христа» і втілює ідею буквального вмирання для світу та Воскресіння для духовного життя.

Нещодавно у науці висловлено припущення, що печери Київської лаври було створено за принципом розбудови сакрального простору християнського храму. Річ у тім, що за Середньовіччя під час висхідної дії розмітки фундаментів майбутнього храму просто на землі накреслювали хрест. Причому сама дія cтворення просторового хреста відбувалася з центру – «омфалоса» на периферію: спочатку на схід, потім на захід, далі – на північ, і, нарешті, – на південь. Подібний вектор руху сприймали як рух посолонь (від Бога до людини). Цей рух з центральної точки («омфалоса») на чотири боки просторового хреста співвідносили з Боговтіленням (народженням на цьому місці Христа від Богоматері). Тож, прокопування печер посолонь було фактичним «накладенням хреста» на землю, і цю дію усвідомлювали як освячення землі монастиря – прихід сюди Христа через Діву, себто в контексті ідеї Боговтілення.

Водночас прокопування підземних лабіринтів Київської лаври посолонь створювало у сакральному просторі печер просторовий хрест-свастику із загнутими за рухом годинникової стрілки кінцями. Динаміка колового розгортання сакрального простору є наочною у структурі Дальніх печер. Ми бачимо, що там відгалуження основного коридору «закручуються» за годинниковою стрілкою, що є особливо очевидним в районі підземних церков.

В Русі одним з імен свастики було «ярга». Свастику використовували в обрядах та будівництві, у домотканому виробництві: витинанках на одязі, на килимах, нею прикрашали домашнє начиння. Вона була і на іконах. У християнстві цей знак трактували як «гаммадіон», тобто хрест, утворений чотирма грецькими літерами «гамма» (Г). До кінця Середньовіччя гамматичний хрест був однією з емблем Христа. Вже перші християни зображали його у римських катакомбах. Орнамент з гамматичних хрестів прикрашає склепіння храму Хосіос Лукас у Греції (перша чверть ХІ ст.), вівтарну апсиду Софії Київської (також перша чверть ХІ ст.), стіни храму Св. Георгія в Курбіново (ХІІ ст.), західну стіну храму Кахріє Джамі у Константинополі (поч. ХІV ст.), архієрейське облачення візантійського періоду та численні фрески на Балканах.

Зображення гамматичного хреста у храмах відповідає його глибокому сакральному значенню. Оскільки у візантійській та давньоруській буквеній цифірі літера «гамма» – це число «3», відповідно чотири гамми, з яких утворено хрест, становлять число «12» – символ Небесного Єрусалима, образом якого є християнський храм, а особливо – його вівтар.

Недарма гамматичний хрест здавна співвідносили з ветхозавітним жертовником, який є прообразом вівтаря християнського храму. Так, у чотирьох кутах цього жертовника було встановлено роги, що помазували жертовною кров’ю, яка була прообразом Крові Христа. Прикметно, що у вівтарній мозаїці «Євхаристія» Софії Київської по кутах престолу зображено чотири г-подібні золоті наріжники, що відповідають наріжникам ветхозавітного жертовника. Не випадково гамматичні хрести зображено саме у вівтарній частині Софії Київської, де здійснюється Жертвоприношення Церкви – перетворення хліба та вина на Тіло та Кров Христові. І це Таїнство символізує Боговтілення.

Тож унаслідок прокопування печер «посолонь» відбувалося накреслення на землі Києво-Печерського монастиря хреста-гаммадіона. В такий спосіб у печерах фактично було створено простір Небесного Єрусалима – місця спасіння праведних. Водночас печери сприймали як місце Боговтілення та Таїнства Євхаристії. А отже, їх створювали як храм – священний простір Христа та Богоматері.

Цю гіпотезу висунуто і обґрунтовано у книзі провідної наукової співробітниці науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини Національного Києво-Печерського заповідника, кандидатки історичних наук Мар’яни Нікітенко (див.: Нікітенко М. М. Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець Х – початок ХІІ ст.). – К., 2013. (URL: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=7010).

Нікітенко М.М., к. іст. наук, провідний н.с.

Ілюстрації

1. Дальні печери Київської лаври.
2. Гамматичні хрести у вівтарі Софії Київської. ХІ ст.
3. Престол з наріжниками. Сцена «Євхаристії» у вівтарі Софії Київської. ХІ ст.