Шановні друзі! До вашої уваги новий сюжет нашої щомісячної рубрики:

Поменники Києво-Печерської лаври

В ранньомодерний час в монастирських та парафіяльних храмах велися поминальні книги. Це поменники або синодики, до яких записували імена вірян для поминання. Ці імена прочитували під час богослужінь і так здійснювали молитву за померлих. До пошуку молитовного заступництва вдавалися, турбуючись про посмертну долю душі. Умовою внесення поминального запису було надання обителі пожертви, розмір якої не було визначено, він залежав від матеріальної спроможності жертводавця.

У фондовій колекції Заповідника зберігаються більше ніж двадцять   Поменників Києво-Печерської лаври з тисячами поминальних записів. Це найбільший комплекс поминальних книг із нині відомих в Україні. Один з найцікавіших – Поменник Введенської церкви в Ближніх печерах другої половини XVII ст. З другої половини XVIII ст. дійшло п’ять пам’яток, із яких дві походять з Успенського собору, дві – з храмів над печерами: Хрестовоздвиженського і Різдва Богородиці та одна – з Свято-Троїцького больницького монастиря. Традицію  ведення поминальних книг прослідковують аж до початку XX ст.

Поминальні книги Києво-Печерської лаври, великі за розмірами та обсягом, вирізняються своїм оформленням. Переважну їх більшість прикрашено гравірованими заставками на початку книги та аналогічним обрамленням кожного аркуша.

Записи туди вносили згідно із рубриками за соціально-ієрархічним принципом. У поминальних книгах вміщено записи про велику кількість відомих князівських, шляхетських, а пізніше – гетьманських родин, що підтверджує великий сакральний авторитет Києво-Печерської лаври. Водночас в поменниках представлені всі соціальні стани. Географія записів охоплює не лише українські землі, а й польсько-литовські терени, населені пункти Російської імперії.

Базовою структурною одиницею поменника є поминальний запис, який змістовно поділений на родову та іменну частини. Власне, поминальну функцію виконує іменна частина запису, що складається з переліку імен вірян.

Вислів «вписували імена до поменника» не слід сприймати буквально. Його веденням займався спеціально призначений для цього чернець – укладач поминальних записів. Для «вписування» роду до поменника не обов’язково було відвідувати Лавру, достатньо – передати пожертву. Коли книга закінчувалася, заводили нову, в яку обов’язково переносили імена, записані на вічне поминання… .

Підписи до ілюстрацій:

Іл. 1. Перші аркуші Поменника Успенського собору. Друга половина XVIII ст.

Іл. 2. Поминальний запис ієромонахів Києво-Печерської лаври в Поменнику Успенського собору. Друга половина XVIII ст.

Іл. 3. Титульний аркуш Поменника церкви Різдва Пресвятої Богородиці при печері прп. Феодосія. Друга половина XVIII ст.

Іл. 4. Аркуш з поминальним записом роду гетьмана Богдана Хмельницького в Поменнику Успенського собору. Друга половина XVIII ст.

Іл. 5. Поменник Введенської церкви в Ближніх печерах. Друга половина XVII ст.