Дорогі друзі! Сьогодні у рубриці «Духовна культура» ми продовжуємо знайомити вас із новітніми концепціями щодо ранньої історії Києво-Печерського монастиря.

У «Повісті врем’яних літ» під 1051 р. вміщено розлогу розповідь про заснування Києво-Печерського монастиря. Починається вона звісткою про поставлення київським князем Ярославом Володимировичем на митрополичу кафедру «русина» (себто – русича) Іларіона: «У рік 6559 поставив Ярослав Іларіона митрополитом русина у святій Софії, зібравши єпископів». Цю звістку літопису тривалий час дослідники сприймали як свідчення «руської схизми», коли поставлення Ярославом митрополита сталося в обхід канонічного права – без санкції константинопольського патріарха. У цьому начебто виявилася антигрецька політика руського князя. Проте слід зазначити, що поставлення Іларіона на митрополичу кафедру відбулося у період пожвавлення русько-візантійських контактів у релігійній, церковно-політичній та культурній сферах. Адже після русько-візантійського конфлікту 1043 р. було досягнуто певного компромісу між Візантією та Руссю.

У новітній літературі традиційна версія про «руську схизму» 1051 р. піддається серйозним сумнівам. Принаймні немає прямих свідчень, що на поставлення Іларіона не було отримано санкції константинопольської патріархії. До того ж, що і в самому «Слові про Закон та Благодать» Іларіона аж ніяк не простежується антигрецька спрямованість.

З Іларіоном літопис пов’язує початок історії Києво-Печерської обителі. Саме у печерці, яку викопав майбутній ієрарх Руської Церкви, оселився засновник монастиря – анахорет прп. Антоній Печерський. Відтак, Києво-Печерський монастир починається з символічної могили-печери (прообразу Гроба Господнього), що була викопана у правому крутому березі Дніпра: старослов’янською мовою «брєг» означало не лише «крутий берег», але також «пагорб», «схил», «гора». З вершини гори Фасги, що, власне, й означає «вершина» (у «Повісті врем’яних літ» вона називається «гора Вамська»»). Мойсей перед кончиною побачив увесь Край Обіцяний. Як ми вже писали у попередній публікації, прп. Антонія Печерського у символічному контексті ототожнювали з пророком Мойсеєм. Тож, руський митрополит Іларіон – автор знаменитого «Слова про Закон та Благодать», стояв біля витоків історії Києво-Печерської обителі і, можливо, отримав чернечий постриг від прп. Антонія Печерського, небесним покровителем якого був засновник християнського чернецтва – прп. Антоній Великий. Отже, виникнення Києво-Печерського монастиря, по-перше, співвідносили з початком та «квінтесенцією» християнського чернецтва – анахоретством, а по-друге – з духовним подвигом, власне, русичів, яких очолив їхній співвітчизник – митрополит Іларіон. Можна сказати, що згідно з ідейною концепцією, яка побутувала в Київській Русі, початок вітчизняного чернецтва, пов’язаний з іменами прп. Антонія Печерського та митрополита Іларіона, збігається в одній сакральній точці з початком чернецтва християнського. Річ у тім, що у чернечій традиції імена Антоній та Іларіон так само пов’язані між собою, як поняття «батько» і «син», адже св. Іларіон Великий – засновник палестинського чернецтва, був улюбленим учнем і «духовним сином» прп. Антонія Великого.

Підготувала: провідна наукова співробітниця – к.і.н. Мар’яна Нікітенко, науково-дослідний відділ вивчення мистецької спадщини

Ілюстрації

1. Поставлення митрополита Іларіона на київську митрополичу кафедру. Мініатюра Радзивилівського літопису.

2. Митрополит Іларіон. Сучасна ікона