Варязькі печери – висхідна точка історії Києво-Печерської лаври

Дорогі друзі! Сьогодні у рубриці «Духовна культура» пропонуємо до вашої уваги оригінальне дослідження з історії Варязьких печер Києво-Печерської лаври.

Коли ми говоримо про печери Київської лаври, то зазвичай згадуємо Дальні та Ближні печери, в яких спочивають мощі преподобних Отців Печерських. Проте  у Києво-Печерській лаврі є ще один комплекс підземель,  розташований на південь від Дальніх печер. Це т.зв. Варязькі печери. Спочатку вони були цілком самостійним комплексом, створеним ченцями у другій половині ХІ ст., і лише у ХVІІ–ХVІІІ ст. їх поєднали з Дальніми печерами довгою звивистою галереєю. Відомо, що у давньоруський час у Варязьких печерах мешкали києво-печерські подвижники та інколи там здійснювали поховання. З давньоруських часів Варязькі печери були на деякий час забуті  і знову віднайдені у ХVІ–ХVІІ ст. Ці підземелля зберігають свій первісний вигляд, адже вони не зазнали реконструкцій, як, наприклад, Дальні та Ближні печери. Вхід туристам у Варязькі печери  заборонений, адже вони в аварійному стані і є непридатними для туристичних цілей.

У Києво-Печерському патерику йдеться про те, що саме Варязькі печери стали першим місцем поселення прп. Антонія Печерського, коли він повернувся в Київ зі Святої Гори Афон. Тобто, вони стали висхідною точкою історії Києво-Печерського монастиря. Так викладало події втрачене ще у давньоруські часи Житіє прп. Антонія Печерського, яке згодом частково увійшло до Києво-Печерського патерика.

У патериковому Слові про прпп. Василія та Феодора  йдеться про те, що у Варязьких печерах, де творили подвиг ці преподобні, був схований скарб («варязька поклажа», або  «латинський посуд»). Найімовірніше,  йдеться про сховища, викопані норманами-варягами, які ходили знаменитим шляхом «з варяг у греки» задля торгівлі та наживи. Як відомо, Київ був одним з найважливіших центрів на цьому шляху. Скарб, очевидно, містив літургійний посуд Католицької Церкви, адже його названо у Житії «латинським». Річ у тім, що нормани (варяги) впродовж VІІІ–ХІ ст. здійснювали грабіжницькі напади на країни Західної Європи – Англію, Францію, Німеччину, Іспанію, церкви та монастирі яких ставали одним з основних місць пограбувань вікінгів. Отже, за Житієм прп. Антонія печери, у яких оселився старець, і які він освятив своїми духовними подвигами та перетворив на Святу Гору, до цього мали не лише  «мирське», а навіть «гріховне» призначення.

Тож, у Патерику  прослідковуємо ідейну паралель між заснуванням монастиря та дією перетворення «нечистого» місця на святе. Саме молитва та невтомна аскетична праця прп. Антонія поклали початок «розгортанню» Києво-Печерського монастиря як «святого місця». Ідея освячення, перетворення нечистих місць на святі глибоко притаманна чернечій традиції. Розповіді про це зустрічаємо у Житіях найвідоміших святих Отців Єгипту та Палестини. У цьому сенсі цікавою є паралель Житія прп. Антонія Печерського з Житієм його небесного покровителя – прп. Антонія Великого, який 15 років провів у гробниці поблизу свого селища. Ці «гроби» вважали місцем «нечистим», яке перетворив на Рай прп. Антоній Великий. У «гробах» Акелдами жив великий подвижник – прп. Онуфрій Великий, який також перетворив їх на святе місце поховання християн-прочан до Святої Землі. У попередніх публікаціях на сайті Заповідника ми вже говорили про конструктивну подібність печер Київської лаври до гробниць Акелдами.  Також цікавою є паралель  з Житієм засновника палестинського чернецтва св. Харитона, який оселився у печері розбійників та перетворив її на знамениту Фаранську лавру.

Отже, у науці висунуто гіпотезу, що  преображення страшного, позбавленого благодаті місця на святе, Богоугодне, на місце, подібне Небесному Єрусалиму – Раю, є однією з провідних ідей у створенні сакрального простору лаврських печер. Водночас власне процес досягнення особистої святості тими, хто розбудовував обитель, був співвіднесений  безпосередньо з дією прокопування печер.  

Цю гіпотезу  висунуто і обґрунтовано у книзі провідної наукової співробітниці науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини Національного Києво-Печерського заповідника, кандидатки історичних наук   Мар’яни Нікітенко: (див.: Нікітенко М.М. Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець Х – початок ХІІ ст.). – К., 2013. (URL: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=7010). 

Ілюстрації

1. Один з лабіринтів Варязьких печер Києво-Печерської лаври
2. Прп. Антоній Великий. Софія Київська. ХІ ст.