Серед діячів української культури перших десятиліть ХХ ст. гідне місце посідає постать Данила Щербаківського (1877–1927). У цей буремний період нашої історії саме він з однодумцями боронив від знищення культурне надбання українців, прикладав титанічні зусилля, щоб зберегти для нащадків національну культурну спадщину. 

Д. М. Щербаківський – відомий український мистецтвознавець, невтомний музейник, етнограф, вимогливий педагог, організатор пам’яткоохоронної справи, громадський діяч. Народився Данило Щербаківський 17 грудня 1877 р. у селі Шпичинці Сквірського повіту Київської губернії (нині Житомирська обл.). Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Після закінчення університету у 1901 р. Щербаківський публікує перші наукові розвідки, бере участь в археологічних розкопках скіфських курганів, активно співпрацює з Миколою Біляшівським, який очолював нещодавно відкритий Київський художньо-промисловий та науковий музей. Під час подорожей Україною Щербаківський збирав для цього музею картини, ікони, витвори народного мистецтва. Він навіть долучив до пошукової роботи своїх учнів з уманської гімназії, в якій більше п’яти років викладав історію.

З 1910 р. і до своєї трагічної загибелі у 1927 р. Д.М. Щербаківський постійно працював у Київському художньо-промисловому і науковому музеї (з 1924 р. – Всеукраїнський музей імені Т. Шевченка). Сімнадцять років він очолював одночасно два відділи – історико-побутовий та етнографічний. У 1913 р. для вивчення новітнього розвитку музейної справи вчений відвідав понад 30 європейських музеїв, зокрема, у Німеччині, Австрії, Італії, Швейцарії.

Відданий музейній справі дослідник, з метою збору пам’яток української історії та мистецтва об’їздив різні регіони України з експедиціями. Збірка музею збагачувалася та поповнювалася старовинними вишивками, килимами, керамікою, іконами та картинами, стародруками, зразками дерев’яного різьблення, писанками, замальовками та фотографіями цікавих об’єктів народної архітектури та побуту. Під час Першої світової війни та Української  революції Щербаківський врятував безліч безцінних скарбів мистецтва, які примножили музейну колекцію. Завдяки багаторічній збиральницькій діяльності Данили Щербаківського до музею надійшло понад 30 тисяч пам’яток.

У 1918-1919 рр. Щербаківський  став вченим секретарем та академіком Української академії мистецтв, багато працював в галузі охорони пам’яток, був одним з організаторів Київського  археологічного інституту та Етнографічного товариства. Викладав в київських вищих навчальних закладах, зокрема, в Художньому інституті, керував підготовкою аспірантів на кафедрі мистецтвознавства при Всеукраїнській академії наук. У 1920-х роках Щербаківській був найавторитетнішим знавцем українського мистецтва XVI–XVIII cт. і українського народного мистецтва. До сьогодні його наукові праці не втратили актуальності.

Справжнім подвигом Данили Щербаківського можна вважати його битву за повернення історичних коштовностей, що вивозили з України до Москви у 1922–1923 рр. відповідно до декрету про вилучення на користь голодуючих церковних цінностей.  Вчений тяжко переживав втрату на той час недосліджених унікальних історичних і культурних надбань, він наполягав на повернені культурних цінностей як власності України. У 1923 р. Щербаківський з відповідними повноваженнями був відряджений до Москви, де домігся повернення до Києва частини пам’яток. Серед понад 5000 речей був і золотий хрест, подарований Богданом Хмельницьким до Києво-Печерської  лаври. В середині 1930-х  рр. ці ж пам’ятки були знову конфісковані, вивезені до Москви, продані за кордон та переплавлені.

Складна ситуація склалася для Щербаківського у музеї, коли 1923 р. директором став неосвічений чекіст, який разом з прибічниками розпочав кампанію цькування вченого, безпідставно звинувативши його в некомпетентності й нищенні колекцій. Після втрати надії на те, що можна протидіяти несправедливості, підступності та подолати чиновницьке свавілля, 6 червня 1927 р. Данило Щербаківський зчинив самогубство на знак протесту.

Поховали Д. М. Щербаківського на території Всеукраїнського музейного городка у Києво-Печерській лаврі у скверику неподалік від лаврської дзвіниці. Громадська панахида проходила у Трапезній палаті. Трагічна смерть знаного вченого мала великий громадський резонанс. У 1934 р. могила Щербаківського, якого безпідставно звинуватили у буржуазному націоналізмі, в одну ніч була зрівняна з землею (відновлена у 1990-х рр.).

Сталося так, що пам’ятки української історії та мистецтва знайдені, врятовані, збережені Д. Щербаківським нині містяться у колекціях різних київських музеїв. Ціла низка мистецьких пам’яток зберігається у збірці Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Серед них ікони привезені дослідником з експедицій на Поділля, Волинь, Київщину, Галичину. Цікаво, що у заповіднику знаходиться картина XVIII ст., яка довгий час вважалася втраченою. Це картина алегоричного змісту із зображенням сцени страти героя Коліївщини Івана Гонти. Щербаківський привіз її з церкви села Розсішки на Уманщині, ктитором якої був Іван Гонта, та передав до збірки Київського художньо-промислового музею у 1909 р.

Стаття підготовлена заступницею начальника науково-дослідного відділу вивчення духовної культури Києво-Печерської лаври Іриною Шульц